Війна й робота, як втримувати рівновагу й не з'їхати з глузду від постійної емоційної напруги
№40 #Нотатки на полях щовівторка та щочетверга
Працюю без завеликого відпочинку та задовгих перерв. Бо знаю, що перемога — це головна мета для всіх українців. І як би важко не було — разом ми неодмінно не тільки вистоїмо й будемо ЖИТИ, але й переможемо!
В'ячеслав Легеза
Скільки б разів ми не стикалися з розгорнутими потребами середнього бізнесу, стільки виникала потреба у синтезованих за власними рецептами рішеннями.
Коли миттєво змінюється реальність
24 лютого о 04:37 ранку різко дзвонить мобільний, розриваючи тишу спокою. Ми нажухані спросонку й нічого не розуміємо. Син каже, що почалася війна. Коротка мовчанка, повна одурілість.
Напали "русские", без оголошення війни, зовсім як німці майже 82 роки тому.
Навала повторюється й тепер знов зі сходу, зовсім як у домонгольські часи. Погань завиває й заповзає у неньку звідти ж, тими самими шляхами. Підступні й криваві хижаки-нелюди, з безглуздими й підступними до Людства й Людяності гаслами мордувати й вбивати.
Сусідня країна, що так затято й довгі роки набивалася у "старшие братья" згадала свою справжню сутність. Мокшанці сусіди цілеспрямовано та методично стримували себе впродовж десятиліть, щоб нарешті проявитися перед світом, нібито вони з'їхали зглузду й таким чином отримати індульгенцію на можливість "делать что захочу".
Ми трималися вдома. Скочувались гуртом у підвал, як тільки чули гул сирени. Цей моторошний звук назавжди в'ївся у вуха. Ви пережили це разом з нами й тому розумієте, про що я зараз кажу.
Шалений обстріл вночі з 6 на 7 травня й руйнування біля нашого притулку. Ми вирішили будь-що виїхати з міста. Залишатися без можливості отримати зброю, захищати й захищатися викликало скоріш за все розгубленість. Трьох сокир, що були вдома, явно недостатньо для протистояння ворожій вогнепальній зброї.
Мета була проста й прозора — залишитися живими й надалі багато років поспіль творити Життя. Саме в цьому я вбачаю глибинну суть кожної Людини.
У чому були, з мінімумом харчів та запасів, рано вранці похапцем зібрали стареньку маму й стали у величезну чергу від головної пошти Чернігова на виїзд з міста.
Попрямували до друзів у Черкасах. Дорога з Чернігова замість чотирьох з половиною годин відібрала понад 12. То ще й добре, бо ми розраховували десь зупинятись на ночівлю. Чому так? Все просто — комендантська година, а ми їхали через дуже неспокійні райони і як розумієте надто повільно.
Чи була розгубленість
Черкаси нас зустріли напруженістю, блок-пости, воїни зі зброєю...
А надалі складна та психологічно напружена буденність. Втрата роботи й постійного доходу — четвертий практикум, що я стартував перед війною, перервався на 9 сесії. Бізнес лягав. Майстри, яких я слухав й у яких вчився підприємництву, пішли волонтерити.
Незрозумілі перспективи, справжня розгубленість, спроби зберегти обличчя незворушної та впевненої у своїх діях людини перед домашніми.
Саме так вперше в житті вирішив волонтерити й запустив декілька проєктів: - волонтерська платформа, щоб обліковувати отримані та відвантажені товари — кому, чого й скільки за якими саме запитами; - навчальна платформа з опанування нових навичок процесного мислення й вдосконалення роботи малих підприємств.
Зараз ці проєкти працюють на повну. Але фіксую зниження активності деяких Людей. І у мене сформувалося може й не вірне враження щодо такого спаду.
Чи може бути спад пов'язаний з безплатністю того, що я запропонував. Бо як показує вже моя власна практика, безплатне не так високо ціниться, хай навіть воно найвищого ґатунку.
То вже завершую цю задовгу нотатку, вона сорокова й сповнена спогадів про не таке вже й старе минуле та очікувань, що направляю у майбутнє нашої чарівної України.